Рішення Синоду Вселенського Патріархату - півзахід, але краще, ніж нічого

Напередодні чергової сесії Синоду Вселенського патріархату, 26 листопада, на Фанар було передано лист Президента Порошенка з проханням дати Томос про автокефалію українській церкві, не чекаючи завершення Об'єднувального Собору. Про те, що така можливість розглядалася, писала, наприклад, "Українська правда". Проте, як відомо, Константинополь виявився не готовий діяти за такою схемою.

Причиною для переходу Банкової до плану "Б" стало те, що процес об'єднання українських церков затягується. Ті 25 ієрархів РПЦвУ, яких хотіли запросити на Об'єднувальний Собор, і без участі яких на Фанарі не зможуть належним чином обґрунтувати правильність рішення про дарування автокефалії, не виявляють бажання брати участь в заході. Діалог між УПЦ КП і УАПЦ також йде не так гладко, як хотілося б.

Як відмічають експерти з канонічного права, наприклад, з Александрійського Патріархату, в цілому рішення Константинополя дарувати українській церкві автокефалію не суперечить букві церковних законів. Спори йдуть про те, чи відповідають вони їх духу. Тобто у православному світі в принципі могли б погодитися з діями Фанара. Так, принаймні, оцінювали ситуацію до початку жовтня.

Явно неканонічним, на думку експертів, є лише утиск прав РПЦвУ. Такі дії Помісної церкви точно не підтримають - аж до розриву відношення євхаристії. У обстановці, що склалася, у тому числі зважаючи на труднощі в об'єднанні українських православних ієрархій в Єдину церкву, Вселенський патріархат вважав би за краще зберегти український екзархат, і таким чином - продовжити контролювати ситуацію.

З іншого боку, Президента Порошенка, після усіх зроблених ним гучних заяв, може влаштувати тільки автокефалія. Проте, схоже, грати на церковному полі у співробітників Адміністрації виходить не дуже успішно. УПЦ КП і УАПЦ як і раніше намагаються об'єднати в єдину структуру, але при цьому позбавляють їх самостійності. Вони житимуть за чужим статутом, основні моменти якого - ті, які виникають з тексту Томоса і, отже, не підлягають зміні, - написані греками. Патріарха Філарета усунуть від керівництва церквою, з утішливим статусом "почесного".
По суті, Фанар отримає контроль над усією багатотисячною паствою УПЦ КП і УАПЦ (тобто і відсоток від їх пожертвувань), а також над храмами, монастирями і іншою церковною нерухомістю. І це окрім власних ставропігій Константинопольського патріархату і фінансів на їх обслуговування і діяльність. Потім грецький Предстоятель усуне з українського екзархату усіх ієрархів, які так чи інакше дискредитовані у православному світі. І тільки після цього в керівництво структури будуть допущені представники нашого духовенства, але знову ж таки - виключно угодні Фанару.

У православному співтоваристві усі розцінюють те, що відбувається, як перемогу Московського Патріархату : фактична установа екзархату, хай і без узгодження з РПЦ - це все-таки не автокефалія. А головне - під боком у московських ієрархів не буде давнього протагоніста Кирила (Гундяєва) - патріарха Київського Філарета. Інші ж ієрархи не мають такого масштабу і будуть зосереджені на своїх особистих і вузькокорпоративних інтересах.
Нажаль, Ростислав Павленко, що безпосередньо брав участь в переговорах з Фанаром від імені нашого народу, не зміг "додавити" ситуацію і привезти нормальний Томос без всяких додаткових умов. Після усіх надій на визнану всім православним світом духовну самостійність України, ми ризикуємо знову повернутися під московське ярмо. Втім, незважаючи на усі недоробки, тепер ієрархи РПЦвУ, що упираються у своєму вірнопідданстві Кремлю, також ризикують втратити паству.

Маємо те, що маємо, а який розвиток отримає ситуація - залежить від нас.