Іздрик:«Нема кращого способу поневолити людину, як бути з нею відвертою»

---

Ексцентричний український літератор Юрій Іздрик порадував своїх одеських шанувальників відвідуванням Південної Пальміри. Презентація нового проекту «Drum ТИатр: IZDRYK-Semenchuk-if.ro» пройшла вельми успішно. Новачки, які прийшли на захід змогли інакше глянути на сучасну українську літературу і відчути дух постмодернізму, для шанувальників творчості Іздрика - вечір став чимось на зразок відкриття нових граней його особистості.

- Ким Ви мріяли стати у дитинстві і що саме підштовхнуло Вас до розкриття творчого потенціалу?

Оскільки  я народився в 60-х, то, очевидно, назвали мене на честь Гагаріна, тобто я мав хотіти стати космонавтом. Пам’ятаю,що не хотів бути інженером, але так сталося, що довелось закінчити Львівський політехнік. А на розкриття внутрішнього потенціалу підштовхує те що і всіх інших людей - потреба самореалізації, відчуття нереалізованості; якщо вона виникає, ти починаєш шукати в собі той потенціал, якщо знаходиш - добре.

- Багато хто, читаючи ваші твори, впадає у депресивні настрої і стверджує, що "таке" написати можна тільки під впливом наркотиків. Як Ви до цього ставитесь?

- Відповідь моя на це завжди стереотипна - ні. Я не вживаю наркотики, я не вживаю жодних речовин, які стимулюють творчий процес. Коли приходить натхнення, цей стан настільки психоактивний, що його неможливо викликати ніякими стимуляторами. Він сам по собі такий кайфовий, наркотиків таких немає, щоб бути у такому стані. Смішно думати про стимулятори.

- Вас не бентежить, що одеська публіка ставиться до української літератури досить упереджено?

- Чесно кажучи, я її не помітив. Цілком можливо, що в масі своїй одеська аудиторія зорієнтована на російську літературу, що, в принципі, мене ніяк не дивує і не нервує, бо дійсно є нащо орієнтуватися. Якби я був російськомовною людиною, я б, певне, не відчував би якихось внутрішніх потреб для українізації, а цілком свої духовні потреби задовольняв російською культурою. Але упередженості я не побачив, імовірно, бо в Одесі я буваю рідко, а сюди приходять люди, які знають, куди вони йдуть і що вони хочуть почути. Я найбільше дорожу дуже невеликою аудиторією. Мабуть, це сотня людей, але таких справжніх моїх читачів, які орієнтуються і розуміють мої адресні «месаджи». Це є найбільший кайф. Якби я писав жанрову літературу і мене цікавив масовий читач, я би по-іншому до цього ставився.

- А що, якби Ваша творчість стала масовою?

- Я не думаю, що вона може стати масовим мистецтвом, масовою продукцією. Такий напрям, як постмодернізм може відкрити для себе начитана людина, мабуть така начитана, як і сам автор. Інша справа, що це все може сприйматися поверхово - без цитувань, без підтекстів, без відсилань и т.д.

- Як ви оцінюєте успіх Вашої останньої книжки «Таке»?

- Вона поки що продається найкраще. Але я писав її просто і гадаю, це є підказкою для мене - писати простіше, доступніше, проте це не від бажання завоювати масову аудиторію. Колись я сказав, що мені хотілося писати так, щоб подобалось моїй мамі. Цей стимул залишається. Вона - найуважніша читачка. Якщо б у мене була сотня таких фанів, як моя мама, я би не знав, що робити (сміється).

- Що б Ви порадили почитати поціновувачам прекрасного з укрсучліту? 

- Ви знаєте, нічого конкретного порадити не можу, бо я небагато читаю останніми роками. Іноді перечитую старе, але й те дуже рідко. Проте все ж таки порекомендую Тараса Прохасько і Сергія Жадана.