- Войти
Вход в кабинетВосстановление пароля
влажность: давление: ветер: |
| Покупка | Продажа | Нацбанк | |
| 39.784 | |||
| 42.312 | |||
| 0.4258 |
Брати Капранові завітали до одеситів не тільки як до читачів їхніх книжок і соратників по громадській діяльності, а й як до земляків. Виявляється, видатних літераторів сучасності з Одесою поєднує значно більше..
«Репортер»: Як вам Одеса?
Дмитро: Одеса - це наш рідний дім. Ми звідси - у нас мама з Бессарабії, батько з Таврії.
Віталій: Батьки закінчили інститут медичний, саме Одеський, рідня у нас в Одесі, тобто ми приїхали додому. А коли ти приїжджаєш додому, тебе питають не як ти сприйняв дім, а як дім сприйняв тебе. Сприйняв він нас добре, доброзичливо, лагідно. Про що ще можна мріяти, коли ти повертаєшся додому?
Д.: Тим-то Одеса і відрізняється від чужих хат, по яких ми тиняємося все життя. Тому-то ми їй завжди раді.
В.: Єдине що... Вибачте, але на вулицях сніг прибирати треба, але це вже зауваження «заєзжих» киян. Якшо нам доручать ділянку, ми готові допомогти в прибиранні. Але поруч з нами хай стоїть Костусев. (посміхаються).
Реп.: Побачили вже в Одесі щось веселе?
Д.: На жаль, ваша весела ситуація зосереджена у владі, в основному.
В.: Поки гумор зосереджений у владі, я думаю, одесити тимчасово його втратять… Проте сподівання є, поки живий Привоз, поки жива Одеса…
Д.: Проте Привоз уже не той. Дерибасівська не та, набудували «хріновин» посередині, заклали все плиткою. Коли ми приїздили сюди молоді, ми співали там з гітарою. Ми пам’ятаємо Одесу, якою вона була в часи нашої юності. Нам дуже прикро, що її перетворили на бетонне місто, в якому живуть джипи. Розумієте, сьогодні в Одесі не живуть люди, сьогодні тут живуть джипи. Вони стоять на тротуарах, вони їздять по вулицях, скоро люди будуть не потрібні, вони будуть самі тут жити.
В.: Нам подобається Одеса як місто красивих жінок, веселих людей, як місто, яке ми любимо змалечку. Але…
Реп.: Коли ви вперше відчули себе українцями?
В.: Відчули ми себе вперше українцями, коли в Росії нам викапали яму під машиною, і поки ми витягали машину, нам кричали «Хахли, єзжайтє в сваю Хохляндію». В такі моменти відчуваєш себе українцем як ніколи.
Д.: Ми коли жили в Очакові, вдома був театр. Ми ставили «Москаля-чарівника», читали українські книжки. Наприклад, «Пепі довга панчоха» в абсолютно геніальному українському перекладі Ольги Сенюк – це була книга, яку ми читали тисячу разів. Коли ми народилися та вперше відчули вільне повітря Дубосар – тоді ми і відчули себе українцями.
Реп.: Наскільки мені відомо, ви зіграли у фільмі…
В.: І не в одному, ми тепер заслужені артисти (посміхаються). Чотири епізодичних ролі і одна з них навіть з реплікою! Поки що ці фільми не побачили екрану, один з них - фільм Михайла Іллєнка «Той, що пройшов крізь вогонь». Ми там граємо двох голів колгоспу, які приїхали в Америку вивчати досвід розведення кукурудзи.
Д.: І для цього нам довелося зголити бороди. Це було жахливе маскування!
В.: Також ми знялися у Сашка Лірника в ролі писаря і його совісті. До того у нас була студентська робота. Ми там грали «продажних шоуменів».
Реп.: Чи не думали ви над тим, аби самим написати сценарій та відзняти кіно?
В.: Над цим думають усі письменники, але ж у нас в Україні фільмів не знімається. Нема кінотеатрів, нема де їх показувати, ніде прокатувать, тому всі наші плани щодо зйомок обмежуються мобільним телефоном. Якщо ми напишемо сценарій для мобільного телефону, то почнемо знімати українське кіно, аж гай буде шуміть. Одеса загине під навалою кіно від братів Капранових!
Д.: Попри все, кіно знімають, і дуже успішно, і золоту пальмову гілку українському фільму дали не просто так. В нас і мультики чудові знімаються, єдине, чого не вистачає, - місць, де все це можна побачити, почути.
В.: Україні страшно не вистачає інфраструктур споживання власного продукту. Зайдіть в будь-який супермаркет - 80 відсотків імпортного товару. Тому в нас, власне, і безробіття. Зайдіть в будь-який кінотеатр – 80 відсотків… та навіть 100 відсотків імпортного товару. Так само і в книгарнях. Невже ми самі не можемо все це виробляти?
Д.: Невже ми не можемо робити майонез, мило, вікна, книжки? Чому ми все це завозимо? Щоби держава зрозуміла, що споживати все те, що виробляють твої ж громадяни – це ефективна і незалежна економіка, вивозити метал на експорт і завозити у відповідь блага – це «совєтська» ресурсна економіка, яка годиться тільки тим країнам, які добувають нафту або газ, у яких воно там бездонне і можна нічого все життя не робити, тільки качать, а блага завозити. Коли держава це зрозуміє, і влада в Одесі, і влада в Києві...
В.: Ми сьогодні прийшли в магазин, нас запитали: «Який Вам кон’як?» - ми кажемо: «Одеський!»,- от його ми і будемо споживати, о це і є патріотизм.
Реп.: Чи можна сказати, що вдвох все робиться веселіше і швидше?
В.: Ой, дещо робиться повільніше…
Разом: але веселіше - це точно!
Выбор учебного заведения – задача не менее ответственная, чем выбор самой профессии. Но не менее важно выбрать факультет и определиться с будущей специальностью, которая соответствует всем чаяниям и требованиям абитуриента.
Все интервью